20-ті роковини чергової зради

DSC_05246 грудня 1994 року в Будапешті було підписано документ, який зобов’язав Україну скласти ядерну зброю. Світ боявся молодої держави, що мала третій за розмірами у світі ядерний арсенал. В обмін на складення зброї Україні були обіцяні гарантії безпеки з боку трьох держав – США, Великої Британії та Росії. Тодішнє керівництво держави (президент-комуніст Кравчук) з радістю погодилось на умови меморандуму. Враховуючи події, які сталися після підписання цього документу, розуміємо, що це був цілеспрямований крок на шляху повного знищення українського війська, яке здійснювали комуністи та їхні спадкоємці у пострадянській Україні.

Країна, яка відмовилась від ядерної зброї мала б розвивати інші роди військ, аби забезпечити собі надійний захист. Натомість керівництво держави планомірно знищувало Збройні Сили України, розкладаючи та розпродуючи армію з середини. Вважати, що це відбувалось повністю стихійно – наївність. Генштаб української армії кишів та досі кишить агентурою ФСБ.

Восени 2003 року виник конфлікт довкола острова Тузла, що міг перерости у збройне протистояння. Москва розпочала дії, що посягали на цілісність кордонів України. Це вже стало грубим порушенням Будапештського меморандуму з боку країни-гаранта.

Весною 2014 року російська армія окупувала Крим, а потім розпочала війну на Донбасі. Спочатку – нерегулярними підрозділами під кураторством Генштабу ЗС РФ, а на початку осені, коли українське військо робило значні у спіхи і добивало терористів, здійснила вторгнення регулярними військами, що значно змінило ситуацію на Сході.

Інші країни-гаранти Будапештського меморандуму фактично проігнорували події в Україні, забувши про свої зобов’язання. Їхня допомога Києву обмежилась заявами про стурбованість. Війна на Сході триває вже більше ніж півроку і чекати якоїсь військової допомоги від США чи ЄС – це самообман. Справа визволення Донбасу – це суто проблема самих українців. Єдині від кого ми можемо чекати допомоги – так це від поневолених Москвою народів Чечні, Сибіру, Східної Пруссії, які можуть відтягнути на себе частину ворожих сил.

Війна на Сході, скоріш за все, у кінцевому результаті закінчиться або в Чопі, або в Москві. Навіть якщо цієї зими буде замороження конфлікту, то рано чи пізно війна знову запалає новим вогнем. Тому слід, не чекаючи закінчення війни, відновлювати боєздатність війська і готувати його до нових, ще більш запеклих битв в найрізноманітніших умовах: умовах контрнаступів і умовах навіть партизанської боротьби. Одними з найважливіших елементів військової реформи має бути створення потужного народного резерву, що стає неможливим без прийняття закону про вільне володіння зброєю, та відновлення ядерного статусу країни.

Використання ядерної зброї є однозначно негуманним, оскільки знищує разом з силами ворога і мирне населення та комунікації в районі бойових дій. Але слід усвідомити, що гуманізм – це останнє, чого можна чекати від Москви у війні. З іншого боку цю зброю застосовувати не обов’язково – сам факт її наявності в Україні буде стримуючим фактором для будь-якого агресора.

Все у наших руках.

Юрій Черкашин

Голова ВГО “Сокіл”

Приєднуйся!