Кожен може стати універсальним солдатом, маючи лише бажання вчитись

Він пішов воювати на фронт як медик, а став універсальним солдатом. Ігор Садівничий позивний “Йорк” активний учасник Революції Гідності, доброволець, молодший сержант Збройних сил України, голова медичної реферантури ВГО “Сокіл”, який і наразі продовжує боронити східні терени України.

 

 

До війни ти був студентом НМУ імені О.О. Богомольця,котрий встиг відчути всі вогні Революції Гідності. Розкажи як саме ти потрапив на Схід та про свій перший досвід там.

– Тоді я ще був членом організації “Братство Білого вовка”, повернувшись з роботи, в чаті однієї соцмережі я побачив повідомлення від друга “Козака” про те, що в околицях Пісків був поранений командир ОДЧ “Карпатська Січ” Олег Куцин, а також пропозиція поїхати добровольцями. Я погодився відразу, проте “Козак” почав мене відмовляти, якщо чесно,то й досі не розумію чому.Проте,я вже остаточно вирішив їхати і ніщо не могло змінити моє рішення, тоді я зв’язався з “Бізоном”, який як раз тоді був на ротації і вже мав повертатися. Ми відразу взяли квитки в Запоріжжя, а звідти в Курахове,саме там я трохи познайомився з бійцями БОП “Січ” та ОДЧ “Карпатська Січ”, а згодом ми виїхали на ротацію в Піски. Звичайно що перший час в мене були чергування лише на “радєйці”, бо в першу чергу я їхав не як боєць,а як медик, проте вже зовсім скоро я почав заступатись на повноцінні чергування.

 

Як ти сам зазначив, перший час ти був добровольцем. Можеш розповісти якою була ваша підготовка в моральному та фізичному планах?

 

-Добровольців особливо не треба було морально готувати, адже вони розуміли куди йдуть і були національно вмотивованими. Зокрема, лекції, які проводив Мирослав Мисла не давали забути мету нашої боротьби та розчаруватися в ній, а волонтерська допомога не давала зламатися зсередини. Щодо фізичної підготовки, то всі були достатньо добре розвинуті і намагалися підтримувати форму. Маючи за плечима революційні події, всі розуміли, що треба опановувати нові навички, саме тому ми вивчали все, що стосувалося різної зброї, а також дослухалися до порад більш досвідчених бійців.

 

Ти доволі довгий час пробув на передовій. Що в цей час слугувало твоєю підтримкою?

 

-В першу чергу це була впевненість у правій справі, яку ми робимо. Також не давало падати духом почуття гумору, адже час та місце для жартів знайдеться завжди. Зокрема, для мене важливим фактором підтримки стала моя наречена “Ксюха”, яка навіть на відстані допомогала мені долати труднощі, а під час відпусток не давала повністю відімкнути від цивільного життя.

 

-Ти звільнився, а згодом знову повернувся в лави Збройних сил України. Що стало причиною?

 

– Я зрозумів, що тоді моє бажання піти було лише звичайною втомою від буденності. Але вже після перепочинку я усвідомив, що хочу продовжувати боротьбу за справжню Незалежність України.

 

Як гадаєш чи потрібні в лавах ЗСУ національно вмотивовані військові?

 

– Конче необхідні, вони мають займати керівні посади і постійно розвиватися і вдосконалюватися аби витісняти “совковий” лад, а згодом вони мають бути основою нової української армії.

 

-Поділись, будь ласка, гаслом, яким ти керуєшся під час війни.

-Мій Бог – це Україна. Свята, могутня і соборна.

Розмовляла Аліна Бєланенко

 

Приєднуйся!